Заміна копійок на шаги

Коли в Україні знову заговорили про заміну копійки на шаг, реакція була передбачуваною. Частина суспільства одразу закотила очі: мовляв, «війна, економіка, а вони з назвами граються». Інша частина — навпаки, почала говорити про «відновлення історичної справедливості». Давайте розбиратись, чому виникла ця ініціатива і для чого її впроваджують.

«Шаг» у цій історії — не нова вигадка і не креатив Мінфіну. Це стара українська назва розмінної монети, яка існувала задовго до СРСР. Тобто мова не про перейменували заради хайпу, а про повернення того, що колись уже було витіснене. Шаги найбільш активно використовувались на території України у XVII-XVIII століттях. Вони карбувались за часів Гетьманщини та Української козацької держави, а за короткого часу існування УНР - випускались у вигляді марок.

Шаги Української Народної Республіки (розмінні марки-гроші), 1918 р.

Назва "шаг" ніяк не пов'язана з "кроками" московською мовою, насправді ця назва походить від від польського "szeląg" або литовського "šilingas", що свідчить про міжкультурні монетарні впливи в регіоні. Тож, шеляги і шилінги, дрібні європейські монети з минулого, є "родичами" нашої україської назви монети.

Щодо зміни назви копійок на шаги сьогодні, то варто проговорити вголос і один раз: це не реформа і не експеримент над економікою. Ніхто не чіпає гривню, ніхто не міняє курс, ніхто не перераховує ціни. Якщо сьогодні у вас 10 гривень 50 копійок, то завтра це будуть ті самі 10 гривень 50 шагів — без грошової реформи і без втрат.

Факти тут максимально приземлені:

1 гривня як була, так і залишається 100 одиницями;
купівельна спроможність не змінюється;
жодних «прихованих» фінансових наслідків у цьому рішенні немає.

Тоді чому стільки шуму? Бо назви — це не дрібниця. «Копійка» — не нейтральне слово, це прямий уламок російської грошової традиції, який автоматично сприймався як «нормальний», просто тому що ми з ним жили десятиліттями. Не тому, що він наш, а тому, що альтернативи не пропонували. Але суспільство хоче простих відповідей: або «це дуже важливо», або «це повна дурня». А правда — посередині. Такі зміни не змінюють життя миттєво, але вони змінюють рамку, в якій це життя відбувається.

Той самий аргумент «краще б дороги зробили» звучав:

коли перейменовували вулиці;
коли зносили радянські пам’ятники;
коли міняли терміни в законодавстві.
можна перераховувати ще багато інших випадків.

І щоразу він був зручним способом нічого не міняти взагалі. Варто також розуміти, що якщо рішення ухвалять остаточно, ніхто не влаштовуватиме грошовий апокаліпсис. Перехід буде тихий і бюрократичний: нові монети — з новою назвою; а старі залишаться в обігу. Через рік-два більшість людей просто почне автоматично говорити «шаг», так само як колись перестали помічати перейменовані вулиці.

Чи можна без цього прожити? Звісно. Але питання не в тому, чи можна, а в тому, чи хочемо ми далі тягнути за собою мовні уламки імперії, колоніального періоду, пояснюючи, що це «не на часі». Бо якщо не на часі навіть назви, то на часі що — ніколи? Змінюється лише одне — слово, яким держава називає власні гроші. І якщо це слово перестає бути чужим, то, можливо, в цьому й є сенс, навіть якщо він не вимірюється курсом долара.