Що означає проєкт закону Мінфіну про ПДВ для ФОП

Мінфін виніс на публічне обговорення проєкту закону, який передбачає обов’язкову реєстрацію платником ПДВ для ФОП на спрощеній системі у разі перевищення обороту 1 млн грн. Формально документ подається як спроба удосконалити адміністрування податків, але по суті йдеться про зміну самого уявлення держави про те, з якого моменту ФОП перестає бути «малим бізнесом». Фактично — це може призвести до масового закриття ФОП або ухилення від сплати податків, збільшення цін для кінцевого споживача.

Для всіх груп ФОП пропонується така логіка:

• до обороту 1 млн грн — без змін;
• після перевищення обороту 1 млн грн — обов’язкова реєстрація платником ПДВ;
• після перевищення обороту 1 млн грн для ФОП 3-ї групи — ставка єдиного податку знижується з 5% до 3%.

Ключова норма законопроєкту проста і жорстка: якщо ФОП на 1-3-й групі досягає обороту 1 млн грн, він стає платником ПДВ. Саме ця умова є центральною. Проблема полягає в тому, що 1 млн грн у сучасних економічних умовах не є показником масштабування чи надприбутків. Це базовий оборот, який для багатьох підприємців означає не розвиток, а можливість утримувати бізнес на мінімально стабільному рівні.

У публічних коментарях Мінфін намагається пом’якшити сприйняття, вказуючи на зниження ставки єдиного податку з 5% до 3% після реєстрації ПДВ для ФОП 3-ї групи. Проте в реальному житті основне навантаження виникає навіть не через відсотки, а через адміністрування. ПДВ — це окремий облік, постійна робота з первинними документами, податковими накладними, ризиками блокувань і штрафів. Для ФОПів, які обрали спрощену систему саме через мінімум бюрократії, це означає різку зміну правил без переходу на інший правовий формат.

Яка різниця між єдиним податком і ПДВ?

Єдиний податок — це податок з обороту.
ФОП сплачує фіксований відсоток від усієї суми доходу, незалежно від витрат. Не має значення, скільки ви витратите, є прибуток чи ні — податок нараховується з усього, що зайшло на рахунок. Облік максимально простий, звітність мінімальна, логіка зрозуміла.

---

ПДВ — це податок на додану вартість, а не на весь оборот.
Фактично він сплачується з різниці між тим, що ви продали, і тим, що купили. ПДВ «розмазується» по всьому ланцюжку постачання і в ідеалі перекладається на кінцевого споживача. Але для цього потрібен повний облік: податкові накладні, первинні документи, реєстри, звітність.

Треба також розуміти, що цей проєкт не робить суттєвої різниці між B2C і B2B. У B2B обороти зазвичай більші, тому ліміт у 1 млн грн проходиться швидше, іноді навіть в межах одного контракту. У такій ситуації ПДВ виникає не як наслідок росту бізнесу, а як формальний тригер. Це створює ситуацію, коли ФОП із кількома клієнтами та невисокою маржею потрапляє у повноцінне ПДВ-адміністрування лише через розмір обороту, а не через реальний масштаб діяльності.

Окрема увага в поясненнях Мінфіну приділяється боротьбі з «дробленням бізнесу». Це важливий сигнал для ринку. Йдеться не лише про податки, а й про зміну підходу до контролю пов’язаних осіб. Ті моделі роботи, які роками вважалися умовно безпечними, можуть опинитися під підвищеним контролем. У цьому сенсі законопроєкт виглядає як частина ширшої стратегії, а не як ізольована податкова правка.

Офіційно закон має набрати чинності з 1 січня 2027 року, і це дає бізнесу час. Водночас сам факт появи такого документа означає, що напрям руху вже визначений. Це пряме продовження зобов’язань перед МВФ і спроба механічно вирівняти правила для платників ПДВ та спрощенців без перегляду самих порогів і логіки спрощеної системи.

У підсумку проєкт Мінфіну — це не стільки про ПДВ, скільки про нову межу між малим бізнесом і всіма іншими. Питання полягає в тому, чи може оборот у 1 млн грн бути чесним і адекватним критерієм для такого розмежування. Саме навколо цього й точиться реальна дискусія, навіть якщо в офіційних повідомленнях вона звучить значно м’якше.